Наукове заробітчанство

Міграція наукових кадрів у сьогоднішньому глобалізованому світі давно не сприймається як негативне явище, адже забезпечує обмін досвідом та поступ у всіх наукових галузях. В Україні, однак, виїзд науковців, схоже, набуває проблематичних масштабів: так, президент Національної академії наук України Борис Патон у своїй доповіді під час Загальних зборів НАН України у квітні цього року назвав "тривожним" той факт, що торік за кордон емігрувало 29 науковців НАН вищої кваліфікації, а це втричі більше, ніж у попередні роки.

За даними Державної служби статистики України, оприлюдненими у виданні "Тиждень", Німеччина – після США та Росії на третьому місці у рейтингу країн, до яких найчастіше виїжджали українські науковці у період з 1996 по 2011 роки. До ФРН з України за цей час виїхав 251 вчений. Привабливість Німеччини для українських науковців, посилаючись на дані дослідження "Wissenschaft weltoffen 2012", підтверджує і Рандольф Обершмідт, що відповідає за програми Німецької служби академічних обмінів DAAD для Східної Європи. "Україна належить до десятки країн, з яких до Німеччини прибуває найбільше вчених", - сказав Обершмідт у коментарі Deutsche Welle. Про тенденцію збільшення у ФРН кількості вчених саме з України, однак, говорити важко. Як повідомив Обершмідт, їхнє число у період з 2006 по 2010 рік коливається у межах від 464 осіб (у 2008 році) до 575 осіб (2009 рік).

Вибір на користь науки

Фізик-теоретик Юрій Гененко залишив Україну 1996 року, на який, за статистикою, припав пік еміграції українських науковців за кордон. "У 1992-93 роках в Україні було так погано, що я був готовий їхати куди завгодно, не назавжди, а так, на заробітчанство, грошей заробити та повернутися, а там (я так уявляв наївно) – в Україні буде дуже скоро все гаразд", - розповів колишній донеччанин DW. За словами 54-річного науковця, саме тоді з науки в Україні пішли дуже багато людей, з відчаю зайнявшись продажем харчів з Польщі чи одягу з Туреччини.

Сам Гененко принципово вирішив будь-що і надалі працювати за фахом, тож після деяких роздумів науковець разом з дружиною-хіміком та двома доньками вирушив із дворічною стипендією Фонду імені Александра фон Гумбольдта до Геттінгена у Німеччині. Свій вибір українець пояснює, зокрема, тим, що у галузі надпровідності існувала особливо активна українсько-німецька співпраця. Після закінчення стипендії Юрій Гененко знайшов місце в Технічному університеті Дармштадта, де успішно й активно працює і нині, вже маючи дозвіл на постійне проживання у ФРН.

Боротьба науковців за виживання

Утім, постійно спілкуючись зі своїми колегами у Києві та Донецьку, Гененко знає нагальні проблеми українських науковців і сьогодні. Відмінності між роботою вчених в Україні та Німеччині, зауважує фізик, дуже великі. "По-перше, це статус і заробітна платня. Тут (у Німеччині – ред.) можна нормально жити і концентруватися на роботі, а там треба виживати. Не знаю точно, але думаю, там науковці заробляють у сім-вісім разів менше, ніж наукові співробітники у Німеччині, - наголошує Юрій Гененко. - З цієї різниці виходить і статус науковців, який в Україні низький. Хто піде в науку зараз? Чи дуже відірвані від життя романтики, чи молоді люди, що думають виїхати".

Порівнюючи умови роботи вчених в Україні та Німеччині, схожу думку в інтерв’ю DW висловила і 39-річна киянка Тетяна Михайлюк. Спеціалістка з ботаніки нижчих рослин нині вже вчетверте перебуває як науковець з візитом у Німеччині, отримавши стипендію Фонду Александра фон Гумбольдта для півторарічного дослідження в університеті міста Ростока. "Найбільше не вистачає сучасного обладнання і матеріалів в Україні, абсолютно не вистачає. Просто це настільки болюче питання, що про це страшно говорити. Різні інститути, звичайно, забезпечуються по-різному. […] Не можна сказати, що весь час було дуже погано. Звичайно, якесь обладнання ми отримували, було й таке, і якісь проекти були. По-різному, останні роки стало гірше, я б сказала".

Давноочікувані зміни

"Наука в Україні зараз відрізана від світової науки, - переконаний Юрій Гененко з Дармштадта. – Найперше, що треба зробити, - це доступ до наукової літератури. У Німеччині я можу за кілька секунд отримати ту чи іншу статтю з 90 відсотків наукових журналів. В Україні немає таких коштів, щоб приєднатися до баз даних". Крім того, зауважує Гененко, українським вченим бракує ще й коштів для поїздок на конференції та спілкування з іноземними колегами. А це - передумова успішного наукового життя. Ще однією перепоною для свободи творчості науковців в Україні є значно вищий, на відміну від Німеччини, рівень бюрократії, який виявляється в необхідності написання вченими численних звітів.

"Структуру науки в Україні має бути змінено, - впевнений Юрій Гененко. – Розподілення грошей мають робити не чиновники, а експерти, як у Німеччині, наприклад. Цей пул експертів складається з тих, кого обирають самі наукові співробітники. Експерти пишуть рецензії, і тільки так вирішується доля того чи іншого проекту". За словами фізика, нині українська наука виживає передусім за рахунок тих, хто ще продовжує боротися, намагається брати участь у закордонних проектах та відвідувати конференції за кордоном.

В Україну – на пенсію?

"Якщо хочеш щось робити на нормальному рівні і бути в науці, доводиться щось шукати деінде", - зізнається ботанік Тетяна Михайлюк. Сама вона емігрувати на довший час поки не збирається, однак дуже цінує можливість час від часу проводити дослідження в німецькому Ростоці і радить здобувати досвід роботи над проектами в закордонних інститутах іншим. Як і Юрій Гененко, вона бачить необхідність змін в українській науці, аби вчені не лише не виїжджали, а й поверталися на Україну. "Від цих людей мало це залежить, це залежить від держави. Якщо буде краще забезпечення, якщо звернуться до науки обличчям, якщо будуть можливості, то я думаю, що багато людей повернуться. А якщо буде так, як зараз, і гірше, то, мабуть, ні".

Про повернення до України, фізик Юрій Гененко, за власними словами, розмірковував неодноразово і можливості такої не виключає. Водночас він звертає увагу на те, що це станеться радше після виходу на пенсію, років за одинадцять. А тоді вже доведеться враховувати і той факт, що медичне забезпечення для літніх людей в Німеччині - на значному вищому рівні, в Україні ж – взагалі мало доступне...

Тим часом українець сповна насолоджується можливостями наукової діяльності в Німеччині, вибір на користь якої свого часу зробив, попри пропозиції зі Швеції та Австралії, а також можливість працювати в США. Вчений сумнівається, що ситуація в Україні невдовзі зміниться на краще, проте напівжартома зауважує: "Моя величезна мрія – щоб Україна приєдналася до мене у Європі, бо я вже тут, а вона ще там".