Як німці український театр показували

"Давайте ми ще раз спробуємо", - каже у відчаї українська режисерка Олександра Сенчук акторам. Вже за кілька годин на сцені Магдебурзького театру, одного з провідних в Німеччині, має відбутися прем’єра її вистави "Жінка і снайпер". Серед спектаклів, які покажуть на фестивалі, це - єдина вистава про воєнні дії в Україні. Щоправда, починається розповідь з подій на Майдані і обстрілів на вулиці Інститутська. Поки глядачі займають місця, їм прокручують запис реальних переговорів снайперів у лютому 2014 року.

Незатребувана в Україні, зрозуміла в Німеччині

Це - важка п’єса, суміш документалістики і художнього твору. Головний герой - один зі снайперів, які "працювали" на Майдані. Після суперечки зі своєї дружиною, співробітницею музею, він кидає роботу і влаштовується теж працювати в музей. Однак довго там не витримує - їде на Донбас воювати. За півтори години у п’єсі намагаються охопити всі ключові події 2014 року. Навіть бойові дії в Донецькому аеропорту. Однозначної відповіді - хто правий, а хто ні - вистава не дає. Натомість підштовхує глядача до головного меседжу: війна - це зло, вбивати - ще більше зло.

Саме тому, на думку режисерки, ця п’єса, хоч і отримала премію на конкурсі "Коронація слова" навесні 2015 року, досі не була поставлена в жодному театрі України. "Ця вистава - не дуже політкоректна, - пояснює Олександра Сенчук. - Зараз в Україні є тенденція до політзаангажованості. В цій виставі цього немає, тому немає великого бажання там її ставити".

Режисерка визнає, що сама вистава, яка перенасичена інформацією, може бути важкозрозумілою для німецьких глядачів, і саме тому, каже, на перший план виводили не конкретно війну в Україні, а війну як явище і людські почуття і людську свідомість на війні. "Я хотіла абстрагуватися від політики. Будь-яка війна - це хаос, який проникає в свідомість людей і звичну реальність, деформує цю реальність і приводить людей до хаотичного стану".

Суміш культур

Виставу для показу на фестивалі вибирали самі організатори. І, зізнаються, не помилилися у виборі, оскільки хотіли викликати якнайбільше дискусій. Щоправда, вони ускладнили процес настільки, що ще задовго до донесення вистави до глядачів, режисерці довелось пояснювати головну ідею ще й акторам. Адже, за задумом організаторів, всі ролі на сцені мали грати німці. Саме вони мали зобразити і снайпера, який цілиться в демонстрантів, і цивільного, який іде воювати на Донбас.

"Зазвичай, якщо ви робите фестиваль і просто запрошуєте театр з готовою виставою і акторами - ви маєте звичайний показ упродовж кількох днів і на цьому все закінчується, - каже організаторка фестивалю і директорка Магдебурзького театру Корнелія Кромбгольц. - Але я хотіла мати справжній культурний обмін і спільний процес роботи".

Репетиції через перекладача

Головна складність, яка виникла у режисерки, - це мовний бар'єр. Німецькою Олександра Сенчук не володіє, тому все спілкування з акторами і працівниками театру протягом шести тижнів підготовки вистави проходило через перекладача.

"Енергетично ти витрачаєшся за якийсь певний проміжок часу удвічі більше, ніж ти міг би зробити напряму з акторами, - уточнює Олександра Сенчук. - Тому що є ще перекладач і ця вся інформація йде через нього. І ти тільки можеш собі уявити, допустити, що те, про що ти говориш, дійде до актора. Це - ефект зіпсованого телефону. Немає от такого моменту, який буває між актором і режиссером, це - тонкий момент, інтимний. Тут він трохи нівелювався і це було складно, і мені здається, що багато моментів через це загубилися".

Гра без досвіду

Другою проблемою стало те, що більшість акторів до вистави майже нічого не чула про події в Україні. Їм важко було зрозуміти і пропустити через себе те, що вони зображали на сцені. Дехто з акторів зізнавався DW, що це була чи не найважча роль в їхньому житті.

"Це неможливо відчути, якщо ти - не солдат, а тим паче, якщо ти - не український солдат, - пояснює актор Магдебурзького театру Тімо Гастенпфлюґ, який виконує головну роль у виставі. - Я говорив багато з режисеркою, розпитував її. Але все одно важко зрозуміти, як правильно це показати". Інший актор, Рафаель Кублер, зізнається, що перечитував багато матеріалів і дивився багато сюжетів з обох боків конфлікту - України і Росії, щоб зрозуміти ситуацію.

За словами режисерки, спершу час репетицій витрачали ледь не повністю на розмови, на пояснення суті конфлікту, подій, що відбуваються на Сході України, на просвітницьку роботу. Але не завжди це давало результат. "Це було дуже складно. Ми пробували різні підходи, різні способи, як взагалі можна зрозуміти, усвідомити цю ситуацію. Їм це не вкладається в голові, вони не можуть відчути, у них такого не було, вони не мають такого досвіду, на якому вони б могли це зіграти", - говорить Олександра Сенчук.

Спровокувати дискусії

Саме через це під час репетциій виникало багато дискусій. Та організатори фестивалю зізнаються, що саме таку мету і переслідували.

"У нас, наприклад, українській режиссер, але перекладач з Росії, - підкреслює Корнелія Кромбгольц, організаторка фестивалю. - Ви можете собі уявити, що відбувалося під час репетицій. Тому що це не просто зводилось до того - "скажи, що ти хочеш і я це зроблю", але "у мене теж є своя думка". І вони починають сперечатися. І ось чому ми це робимо - бо ми маємо розмовляти. Бо існує завжди не лише одна думка про щось. Ми маємо бути відкриті до дискусій. В данному випадку я хочу дати можливість українцям і українським режисерам говорити про себе".

Театральний фестиваль "Дикий Схід. Явище Україна" триватиме у Магдебурзі чотири дні. Окрім вистави "Жінка і снайпер" там покажуть також п'єси про Голодомор і Чорнобиль. У перший день фестивалю вільних місць у залі не було.