Європейська перспектива

У п'ятницю, 27 червня, президенти Грузії, Молдови та України підписали Угоди про асоціацію з Європейським союзом. Президент України Петро Порошенко у своїй промові наголосив на європейському шляху України, її якнайшвидшій інтеграції в європейські структури. Наскільки реалістичні ці амбітні плани? З таким запитанням DW звернулася до єврокомісара з питань розширення і політики сусідства Штафана Фюле.

DW: Пане Фюле, ви чули виступи всіх трьох президентів. Як ви оцінюєте промову Петра Порошенка?

Штефан Фюле: Це була сильна промова. Усі три виступи справили сильне враження. Вони розглядають підписання угод як прорив до зближення з Європейським Союзом. А найбільше мені сподобалася сміливість планів президента Порошенка, котрий говорить про європейську перспективу України.

Але ж насправді це саме те, чого зараз не хочуть бачити лідери країн ЄС: Україну, яка стукає у двері Євросоюзу...

Дивіться, ідеться ж не про те, чого хочуть або не хочуть європейські лідери. У вашому запитанні це вже пролунало: ідеться про терміни. Нині підписані угоди про політичну та економічну асоціацією з ЄС. Тепер слово за українцями. Вони повинні підкріпити свої прагнення реалізацією умов договору, проведенням реформ. Зближення з Євросоюзом, європейська перспектива буде залежати не від декларацій про наміри, не від політичних закликів, а від того, як успішно Україна запроваджуватиме норми ЄС у себе вдома. Угода про асоціацію – чудова основа для цього.

Зробіть прогноз: коли Україна одержить письмове підтвердження того, що одного чудового дня її приймуть до Євросоюзу?

Ні, ні, ви мене не підіб'єте ні робити прогнози, ні битися об заклад. Якщо ми говоримо про те, чи готові країни-члени ЄС зробити конкретні кроки зі зближення, які виходять за рамки Угоди про асоціацію, то найближчими місяцями я цього не бачу. Але Рада з закордонних справ уже прийняла декларацію, де міститься дуже важливе формулювання, а саме: підписання угоди про асоціацію не розглядається як кінцева мета співпраці між Євросоюзом і Україною. На цьому формулюванні наполягала Україна.

Але, я повторююся, формулювання і заяви важливі, прагнення та бажання важливі. Важливо, якою бачать свою країну громадяни через 20 років. Але найважливіше - реальне проведення реформ, якими б болючими вони подекуди не були. Важливі конкретні справи, а не заяви.

Петро Порошенко, відразу ж як став президентом, заявив, що досягне запровадження безвізового режиму, а через п'ять років почне переговори про вступ України до Євросоюзу. Наскільки це реалістично?

Послухайте, я не готовий робити прогнози. Можна тільки поважати політиків, які ставлять собі такі амбітні завдання. Ми готові допомогти Україні виконати вимоги для лібералізації візового режиму, щоб українці могли подорожувати без віз. А стосовно подальших кроків, то вони залежать від реалізації умов Угоди про асоціацію. Їх потрібно реалізувати так, щоб виграли всі українці, а не якась окрема група.

На Сході України точиться війна, Україна звинувачує Росію в підтримці сепаратистів. Чому Євросоюз зволікає із запровадженням санкцій?

Це запитання не до мене, а до глав держав і урядів країн ЄС. Я можу тільки приєднатися до заклику до Росії припинити постачання зброї і людей через кордон. Росія повинна зробити все можливе, щоб вплинути на людей, які з автоматом Калашникова в руках нав'язують свою волю. А режим санкцій для того й існує, щоб показати Росії, що ці вимоги серйозні. Росія повинна стати конструктивним партнером у мирному врегулюванні конфлікту.

І останнє запитання: Наскільки єдині країни Східної Європи у своїх діях. Складається враження, що такі країни як, наприклад, Болгарія, насправді стають на бік Росії...

Слухайте, але ж ідеться не про війну з Росією. Всі країни Східної та Центральної Європи розуміють, наскільки важлива Росія. Це не тільки нафта і газ. Це торгівля, капіталовкладення, це політика безпеки, зрештою. І на цій основі всі країни Східної Європи єдині між собою, як і з іншими країнами Євросоюзу.