Лайлива лексика

Deutsche Welle: Пані Оксано, у німецькомовних країнах, зокрема, в Австрії, Ви відомі як провідна експертка з питань лайливої лексики. Як довго Ви вже займаєтеся вивченням німецького лихослів’я, і що взагалі свого часу спонукало Вас звернутися до цієї теми?

Оксана Гаврилів: Темою вербальної агресії я займаюся вже майже двадцять років. У 1994 році я перебувала на короткому науковому стажуванні у Відні, саме закінчила Львівський університет імені Івана Франка, хотіла вступати в аспірантуру, проте не мала ще теми, хотіла вибрати собі якусь таку, яка була би і мало дослідженою, і життєвою, тобто не на рівні префіксів та суфіксів. На одній із вечірок (у Відні – Ред.) мої колеги жартома запропонували взяти лайливі слова. Сказали жартома, але я цей жарт сприйняла всерйоз… Тоді я почала писати кандидатську дисертацію на матеріалі німецької сучасної літератури із головним акцентом на твори сучасних австрійських письменників, які особливо полюбляли вживати лайливі слова чи інші, як я називаю, агресивні мовленнєві акти – сюди зараховую і прокльони, й погрози, і вигуки, й агресивні різні вимоги.

Тема відразу Вас захопила чи "затягувала" поступово? Адже нині Ви - вже знавець не лише "літературної" лайки, а й живого лайливого мовлення.

Все відбувалося дійсно поступово. У мене спочатку тема була досить вузькою, йшлося про структурно-семантичні особливості, але в процесі вивчення і збирання матеріалу з художніх творів видалося цікавим розширити дослідження на рівень контексту. Адже що таке лайливе слово? Якщо підходити вузько, це слова, які мають вже на рівні мови, на рівні словника зафіксований негативний емоційний аспект, але в мовленні, в конкретній ситуації кожне слово, навіть нейтральне слово, може виступати в ролі лайливого.

Які досі найважливіші та, можливо, найбільш неочікувані результати Ваших досліджень?

У науковій літературі вербальна агресія визначається переважно з точки зору образи адресата. Проведені ж мною опитування віденців і віденок показують, що якщо взяти три функції вербальної агресії (звільнення від негативних емоцій, образа адресата і жартівливе вживання) і в сумі розподілити їх так, щоб вийшло сто відсотків, то найбільше - це 64 відсотки - спрямовані на звільнення від негативних емоцій, без жодного наміру образити. Образа адресата - це всього-на-всього 11 відсотків, і жартівливе вживання, що мене здивувало, аж 25 відсотків, тобто в колі друзів, у звертаннях ("привіт, козел!", наприклад) чи до дітей, у спілкуванні з закоханими часто вживаються пейоративні звороти.

А чи вдалося розвінчати якісь міфи на кшталт того, що чоловіки лаються більше й вульгарніше, ніж жінки?

Результати мого опитування показують, що статевих відмінностей в цьому плані не спостерігаємо: як жінки, так і чоловіки однаково послуговуються вербальною агресією і застосовують при цьому фактично цю саму лексику. У чому полягає відмінність, так це у сприйнятті вербальної агресії. Лайливі слова, які є для чоловіків особливо образливими, це є лайливі слова, які спрямовані на риси характеру, особливо ті, які стосуються якимось чином їхньої праці, закиди у лінивстві, в некомпетентності. А для жінок це вже інші аспекти. Для жінок особливо неприємними є лайливі слова, які спрямовані на зовнішність, вік, наприклад, "ти – товста корова!" чи "ти – стара коцюба!"

Стиль мовлення зазвичай багато що видає про мовця, його походження, освіту, професію. Що лайка може розповісти про того, хто її використовує?

Лайливі слова не мають фактично ніякого стосунку до адресата, тому що вони більше говорять про мовця, про його неврівноваженість чи невихованість, чи схильність до вульгарності, невміння тримати свої емоції, ніж про адресата.

А що Ви думаєте про штрафи за використання лайливих слів? Адже в Німеччині, приміром, за вербальну агресію водія можуть оштрафувати на суму до чотирьох тисяч євро.

Я думаю, що це неефективно, бо людина мусить якось звільнятися від своїх негативних емоцій. Мої опитування показують, що, власне, дуже багато людей кажуть: ви знаєте, я не лаюся взагалі, крім тих моментів, коли їду в машині. Тобто їзда в машині – це ситуація, в якій людина найчастіше лається, і заборонити це просто не можливо. І також коли я людей запитую, як вони сприймають, коли їм жести показують чи вигукують щось через вікно, звучить відповідь: ні, мене це не ображає зовсім.

Якщо порівнювати культуру (якщо можна в такому контексті вжити це слово) використання лайливих слів в Україні та в німецькомовних країнах, у чому основні відмінності?

Лайливі слова відкривають нам погляд на слабкі місця у конкретному суспільстві, на табуйовані аспекти у цьому суспільстві, тобто завжди лають те, що є негативним, що відхиляється від норми. Коли я укладала німецько-український словник лайливих слів (Оксана Гаврилів: Німецько-український словник лайливих слів, 2005 рік – Ред.), помітила, що маємо часто справу із асиметріями на позначення людини з певною негативною рисою: наприклад, у німецькій мові може бути кілька лайливих слів, а в українській – одне, а з іншими спостерігаємо протилежну ситуацію.

Наприклад, німці, австрійці, швейцарці, тобто люди з німецькомовного простору асоціюються в Україні з порядком, з чистотою, тому і в німецькій мові маємо дуже багато лайливих слів на позначення брудної людини. В українській мові маємо ряд слів на позначення корумпованої людини (хапуга, здирник, дерій), а в німецькій мові, укладаючи словник, я не знайшла жодного іменника на позначення корумпованої людини. За допомогою словосполучень, звичайно, можемо сказати німецькою "корумпована свиня"… Що цікаво і чого немає в німецькій мові, це, власне, вживання лайливих слів, прокльонів для заповнення пауз у розмові, як ми це маємо в українській мові, коли йдуть двоє підлітків і щотретє слово в них "бля" чи "курва", просто щоб надати розмові ритму і заповнити паузу, де бракує якогось іншого слова.

Чи відрізняється використання німецької лайливої лексики залежно від того, чи є німецька для мовця рідною чи ні? Деякі українці зізнаються, що з легкістю вживають німецьке слово "Scheiße" (лайно), хоча українською лайливих слів майже не використовують.

У німецькій мові в п’ятірку найчастіше вживаних лайливих слів входять, як я їх називаю, прокльони-вигуки, ті слова і звороти, які ми вживаємо не до людини конкретно, а до ситуації, яка нас роздратувала: окрім "Scheiße" та "verdammt", це англійські "fuck", "shit". Іноземні слова легше вжити, тому що вони сприймаються слабше, вони свого роду замінники, евфемізми для того ж німецького "Scheiße", яке може звучати для носіїв німецької мови вульгарніше, тому вони вживають англійське "shit" чи "fuck". У мене так, що я українською не можу вимовляти лайливі слова, тому я й лаюся "Scheiße" – на кожному кроці і за кожної нагоди (сміється – Ред.).

Чому, на Вашу думку, лайлива лексика взагалі варта ґрунтовного наукового вивчення? Де можна застосувати результати Ваших досліджень?

Саме в актуальному дослідженні мені також цікаво, як сприймає адресат вербальну агресію, які можливі сценарії чи які можливі кроки, щоб зменшити, власне, цю агресивність у сучасному світі. Так, вербальна агресія відіграє важливу роль, оскільки вона переважно виступає як замінник фізичної агресії… Якщо говорити про словник, то словники є важливі для перекладу художніх творів, де багато лайки, наприклад, вживається. Це важливо, і часто до мене також звертаються мейлами перекладачі, питають, як перекласти якесь слово.

Як довго Ви ще плануєте проводити свої дослідження саме на цю тему? Вам ще не набридло слухати та читати лайку?

Ви знаєте, не набридло, і взагалі дуже цікаво… А ще весь час відбувається таке розширення: з семантики на контекст, на прагмалінгвістику, з літературного тексту до живого мовлення. Спочатку я розглядала тільки статеві і соціальні особливості окремо в минулому проекті, в актуальному проекті є поєднання трьох змінних: вік, стать, соціальний статус, і відкривається тоді зовсім інший погляд на вербальну агресію. А протягом останнього року є ще одне розширення: із вербальної агресії до рамок мовної дискримінації, адже це поняття ширше, ніж вживання з цією метою лайливих слів. Це аспект, яким я зацікавилася і тепер також активно ним займаюся.

Мовознавець Оксана Гаврилів народилася і виросла у Львові, закінчила Львівський національний університет ім. Івана Франка, де нині працює, паралельно пишучи докторську дисертацію в Інституті германістки Віденського університету. За власними словами, живе між двома містами. Авторка не лише німецько-українського словника лайливих слів та численних праць про вербальну агресію, а й книги "Євробейбі-немовлятко: що варто знати сучасним батькам" (2010) про власний догляд і виховання дітей за порадами педіатрів німецькомовних країн.