Ставка на "м'яку силу"?

Нинішня ситуація для Барака Обами – найскладніша зовнішньополітична криза за все його правління, констатує гарвардський політолог Ніклас Бернс. "Я вважаю, що президент Обама стоїть перед двома викликами. Перший – це спільно з Німеччиною та іншими країнами відреагувати на агресію Володимира Путіна в Україні", - пояснює Бернс у розмові з DW. Водночас, за його словами, США стикаються із багатьма запитаннями в зв'язку із "непереборними бажаннями китайців щодо експансії у Південно-Китайському та Східнокитайському морях".

Проблем дві – висновок один. "Настав час для американського лідерства", - твердить експерт, який був заступником держсекретаря США з політичних питань із 2005-го по 2008-й рік за Джорджа Буша-молодшого. На його думку, потрібно скликати НАТО та "зміцнити своюз між Європою та США".

Критика з боку республіканців

Після кримського референдуму особливо республіканці атакують Барака Обаму. Зокрема, сенатор Джон Маккейн звинувачує Білий дім у недостатній жорсткості щодо Путіна. Бернс, однак, застерігає, що військовий удар по Росії, яка має атомну зброю, був би фатальним. До того ж, каже експерт, Україна не є членом НАТО.

Канцлерка Меркель та президент Обама повели себе виважено, вважає Бернс, коли зробили ставку на "потрійні санкції": "Перше – підтримати українську владу, фінансово. Друге – дотримати своїх зобов'язань перед союзниками по НАТО – Польщею, Естонією, Латвією, сусідами України. І, нарешті, Путін має заплатити за свої нелегальні дії, і тут санкції мають сенс."

Переосмислення у Вашингтоні

Міністерство фінансів США стає своєрідною філією Пентагону. Воно впроваджує економічні санкції та виділяє асигнування на літаки-розвідники. Інтелігентне ведення війни замість дорогих та затяжних військових операцій – таким є нині гасло Вашингтона. Більше того, США вже не хочуть вигравати війни одноосібно. Так, у 2011 році Обама зробив умовою для авіаційних нападів на Лівію підтримку НАТО та арабських держав. Коли ж Муаммара Каддафі було повалено, американці не інвестували в розбудову демократії в арабській країні, що дехто потім вважав помилкою.

І минулого року, коли міжнародна спільнота заперечила проти військового удару по Сирії, Обама дав задній хід. Це груба помилка, яку йому закидають республіканці. Вагання у сирійському питанні продемонструвало президенту Путіну, що за погрозами США не слідують жодні дії, заявив в інтерв'ю DW консервативний конгресмен Чарльз Дент.

Він каже, Путін ретельно спостерігав за США у минулі п'ять років. "Він стежив за нашими атомними перемовинами з Іраном, спостерігав за нашими діями у Сирії. Він бачив, що США відмовились від програми протиракетної оборони у Чехії та Польщі", - говорить Дент. Отож, на думку конгресмена, російський президент побачив, що США вже не виконують свої традиційні обов'язки у світі та "виник певний вакуум, який він може заповнити."

Колишній дипломат Бернс також вважає відступ назад у Сирії хибним сигналом. Адже Сирія переступила червону риску, а покарання не настало. Однак Бернс не вважає цей факт підставою називати США "слабаками" або "наївними".

Стабільна сила

Зовсім навпаки, аргументує Брюс Джонс із вашингтонського аналітичного центру "Brookings Institution": "Зважаючи на силу американської політичної та економічної системи, військовий потенціал, інновації та високі технології, швидку динаміку росту населення, енергетичний бум, – США залишаються стабільною силою на світовій арені."

Не кажучи вже про те, що США, як і раніше, є державою-лідером із військового погляду. "Якщо скласти потужність американської армії та економіки із потужністю економік союзників, то на Захід припадає близько 70 відсотків світової економіки та найбільший військовий потенціал", - підкреслює вашингтонський експерт. А дещо нерішуча позиція щодо військових інтервенцій є результатом вивчених уроків в Іраку та Афганістані.

Зовнішньополітичний шпагат

Після завершення цих двох військових походів зовнішньополітична стратегія Обами нині перебуває у стадії розвитку, упевнений Міхаель Верц із "Центру американського прогресу" в Вашингтоні. Це пов'язано із тим, що у нинішню епоху традиційні форми військових конфліктів поступаються асиметричним конфліктам, і одними лише військовими засобами їх не вирішити.

Адміністрація Обами намагається створити мережу партнерів майбутнього спільно з іншими демократичними країнами, робить великі політичні інвестиції у Туреччину, Бразилію, Індію, а водночас змінює зовнішню політику в Тихоокеанському регіоні, особливо ставлення до Китаю.

За словами Верца, Обама перебуває у зовнішньополітичних лещатах: "Між старими конфліктами 20 століття, тобто Палестиною, Близьким Сходом, та майбутніми викликами 21 століття у Тихоокеанському регіоні." Цей перехід, каже експерт, буде тривати ще не одне десятиліття.