Навчання капітанів
15 лютого 2012 р.
Серед студентів факультету судноплавства дівчата Стіна Менцель та Юлія Кьонеке - екзотика. Адже штурманська справа продовжує залишатися чоловічою парафією. Обидві студентки, до того ж, не з родин моряків. Щодо навчання в північнонімецькому містечку Ельсфлет вони визначилися вже після того, як склали випускні іспити у школі.
Юлія Кьонеке – родом з Гамбурга, на школу мореплавства у Ельсфлеті наштовхнулася випадково, через довідник вищих шкіл. А 24-річна Стіна Менцель – після знайомства з одним капітаном через свого батька: «Він цікаво розповідав, ось я й подумала - спробую походити морем».
Вирішальні півроку
Отримувати освіту капітана не так легко, як може комусь видатися. В ході навчання студенти вчаться безпечно керувати великими контейнеровозами та круїзними лайнерами, на кшталт Costa Concordia. Їх тренують командувати екіпажем та рятувати пасажирів і команду в разі надзвичайної ситуації.
Але хто хоче ходити по морях, той потребує насамперед практичного досвіду, тому й навчання починається з шестимісячного практичного семестру у відкритому морі. «Ми зробили так свідомо,- каже Томас Льоффлер, університетський викладач-консультант. – Щоб якщо люди помічають, що це не для них, не витрачали так багато життєвого часу. А поїздити на кораблі півроку молодій людині зовсім не зашкодить.»
Перші шість місяців свого навчання Юлія Кьонеке подорожувала по світу на важковантажному судні, була частиною команди, не маючи жодного попереднього досвіду. Вона розказує: «Знаходиш судноплавну компанію, якщо поталанить - отримуєш місце, вирушаєш у дорогу, не маючи жодного уявлення, і радієш, знайшовши власну каюту, та опановуєш ази роботи на борту». Стіна Менцель так само спочатку належала до рядової корабельної команди, мусила виконувати важкі роботи на борту.
І в море стрибати, і пожежі гасити
Студентів у Ельсфлеті після першої практики очікує багато теорії - курси юриспруденції та економіки, з упором на морське та портове господарство. На третьому та сьомому семестрах студенти загартовуються на вітрильному судні «Велика Герцогиня Єлізабет», студенти й викладачі ласкаво називають його «Ліссі». Вони повинні поглибити тут свої штурманські навички. Крім того, кожен студент має пройти другу практику на кораблі та близько 160 годин корабельного симулятора. Рівень складності на симуляторі постійно підвищується – імітується подорож уночі та в туман, за великого скупчення кораблів тощо. Постійно відпрацьовуються й надзвичайні ситуації, розповідає Юлія Кьонеке.
На так званому Basic Safety Training студенти вчаться техніці виживання у відкритому морі та у холодній воді, наданню першої допомоги та соціальній відповідальності за колег та пасажирів. Під час семінару Firefighting, для більш досвідчених, вони вивчають не лише, як поводитись під час пожеж, а й як загасити полум'я на борту. В учбовому басейні тренуються стрибки з рятувального човна. Для багатьох студентів цей досвід є більш захоплюючим, аніж американські гірки. Міжнародні судноплавні компанії теж відправляють своїх співробітників на тренінги до Ельсфлета, тому що тренувальні центри тут оздоблені найкраще.
Майбутні офіцери не повинні припускатись помилок, як капітан Costa Concordia Франческо Скеттіно. Тим не менше, Стіна Менцель не впевнена: «Я вважаю, що лише коли дійде до чогось серйозного, стане видно, як ти себе поведеш. Передбачити на сто відсотків це неможливо. Але, на мою думку, нас підготували достатньо добре».
І цілого навчання замало
Юлія Кьонеке та Стіна Менцель щойно закінчили університет. Поряд з дипломом бакалаврів їм видали сертифікат на право водіння будь-яких великих суден. Спочатку 2-м та 3-м офіцером, через два роки професійної практики – першим офіцером. Після загалом трьох років на морі вони зможуть отримати капітанське свідоцтво.
Коли Стіна і Юлія підуть на кораблі офіцерами, їм доведеться брати на себе велику відповідальність. Цілком готовою до цього Юлія себе не вважає досі, незважаючи на пройдений курс навчання. «У мене таке враження, що можна повчитися ще два роки і все одно не отримаєш відчуття впевненості. Але я порозмовляла з одним знайомим, який вже два роки працює мореплавцем, і він мені сказав: Юліє, я себе почував так само, ти теж прийдеш на борт і згадаєш, чому тебе вчили викладачі. І це дає мені віру в себе. Напевно, щось в цьому є».
Автори: Захар Бутирський/Джессіка Гольцгаузен
Редактор: Євген Тейзе