Спекуляції АдН на темі депортованих після війни німців

Блакитноокий учитель показує своїм учням на стару карту Німеччини, яка висить у класі. На карті зображена Німеччина до Другої світової війни, коли її територія була набагато більшою та включала частини сучасної Польщі, Чехії та Росії. Коли учні запитали вчителя, чому він демонструє їм карту, яка вже понад півстоліття не є актуальною, він нібито відповів їм так: "Щоб ви завжди могли бачити ваше європейське коріння прямо перед вами".

У Німеччині - країні, чиї нинішні кордони були визначені після брутальної і агресивної війни та здійснення етнічного геноциду на державному рівні - такі висловлювання є цілковитим табу. Тож хто був учителем, який нібито це сказав? Це був Бйорн Геке (Björn Höcke), контроверсійний лідер крайньої правої партії "Альтернатива для Німеччини" (АдН) у федеральній землі Тюрингія на сході ФРН. На виборах у цій землі, що відбулися в неділю, 27 жовтня, АдН більш ніж подвоїла свій результат порівняно з попередніми виборами і отримала 23,4 відсотка голосів виборців. Геке на виборах стояв на чолі списку правопопулістів.

Бабуся й дідусь Геке після війни були вигнані з колишнього німецького регіону Східна Пруссія - це нинішня територія Калінінградської області, що входить до складу Росії. Геке є одним з багатьох нащадків таких висланих осіб, які проживають у ФРН. Багато з них ніколи не були в регіонах, де жили до переселення їхні пращури, але, попри це, вони відчувають зв'язок з цими місцями навіть через десятиліття. Вони збираються у пивних, щоб поговорити про генеалогію, відвідують меморіали, встановлені на пам'ять про їхніх нащадків, які утікали від Червоної армії, та розмірковують на інтернет-форумах про свою "батьківщину".

Для декого це є просто усвідомленням культурного різноманіття історії Німеччини. Але інші вважають себе справжніми "жертвами" Другої світової війни та говорять про "етнічні чистки Сходу Німеччини". Права цих вигнаних осіб та східні кордони Німеччини були свого часу темами, які викликали в країні палкі дискусії. Згодом вони випали з політичного порядку денного, але зараз АдН намагається отримати з цього для себе зиск.

Забута історія

Після Другої світової війни близько 14 мільйонів етнічних німців змушені були залишити території, які раніше були сходом Німеччини та після завершення війни увійшли до складу Польщі, Чехословаччини та Радянського Союзу. Це - регіони Пруссія, Померанія, Судетська область та Сілезія. Для переважної більшості решти світу історія на цьому і завершилася.

Але у самій Німеччині опинилася величезна кількість цих депортованих осіб, яким потрібно було облаштуватися на новому місці та будувати своє життя фактично з нуля. Ці люди почали об'єднуватись у різні організації та земляцтва, вони дивилися на своє життя під однаковим кутом. Багато вигнанців заснували політичні чи громадські організації, велика їхня кількість вступила до лав Християнсько-демократичного та Християнсько-соціального союзів (ХДС/ХСС). "Політично вони відігравали величезну роль, - зауважує у розмові з DW представник берлінського фонду "Втеча, вигнання, примирення" Андреас Коссерт (Andreas Kossert). - У деяких регіонах переселені німці не були меншістю, вони були більшістю населення".

Об'єднання переселених осіб

В останні роки соціальні мережі дали змогу вигнанцям та їхнім нащадкам збиратися разом як в інтернеті, так і у реальному житті. "Вона не мала б називатися північною Польщею, це мала б бути східна Німеччина", - написав один з користувачів у Facebook-спільноті, яка організовує зустрічі переселенців зі Східної Пруссії - попри те, що цей регіон вже не існує понад 70 років. У цій спільноті, яка називає Східну Пруссію "Атлантидою Східної Німеччини", щодня публікуються десятки дописів, а її членами є понад чотири тисячі користувачів соцмережі.

Крістіне Шенвізе (Christine Schoenwiese) нещодавно стала співзасновницею групи, яка влаштовує зустрічі нащадків виселених зі Східної Пруссії у Лейпцигу. У розмові з DW вона пояснює, що її цікавить питання того, звідки походять її бабуся й дідусь. На її думку, тема вигнання недостатньою мірою вивчається у німецьких школах, а в колишній НДР вона навіть "замовчувалася". Вона називає примусове переселення "втратою батьківщини багатьма людьми", але зрозумілим є те, що жінка прагне згадувати минуле, а не заново його переживати.

Дехто вважає, що до вигнаних погано ставляться також і у Західній Німеччині. "До них ставилися як до бруду", - написав користувач з ім'ям Курт Мюллер (Kurt Müller) під одним з відеороликів на цю тему на YouTube.

АдН вступає у гру

У 2017 році АдН стала першою крайньою правою німецькою партією за останні сім десятиліть, яка пройшла до Бундестагу. Зараз вона створила у парламенті робочу групу з питань вигнаних осіб та має у Facebook спільноту, яка об'єднує таких людей, що є прихильниками чи членами партії (VAdM - Vertriebene, Aussiedler und deutsche Minderheiten in der AfD - "Вигнані, переселенці та німецькі меншини у АдН").

Раніше цього року у федеральній землі Саксонія місцевий лідер АдН Йорг Урбан (Jörg Urban) очолював меморіальні заходи у пам'ять про вигнаних осіб. На земельних виборах у Саксонії, які відбулися у вересні, партія здобула рекордну кількість голосів. А лідер АдН у Бранденбургу Андреас Калбітц (Andreas Kalbitz) опинився у центрі нещодавнього скандалу через підписання ним суперечливого листа від групи вигнаних осіб.

"Ми бачили, що вигнані особи перестали бути актуальною темою для ХДС/ХСС. Ми знаємо, що ця тема є емоційною. І коли кожен четвертий німець має члена родини, який був вигнаний, то цією темою можна справді говорити з людьми", - пояснив DW речник VAdM Вадим Деркзен (Vadim Derksen).

Різні голоси

Нинішній голова громадського об'єднання "Союз вигнаних" (Bund der Vertriebenen), яка є найбільшою з кількох таких організацій, виключив будь-яку співпрацю з АдН. Віцеголова об'єднання Зіґбурт Ортманн (Siegburt Ortmann) наголосив у коментарі DW, що організація є політично нейтральною. За його словами, найголовнішим завданням сьогодні є пам'ять про народну культуру Східної Німеччини та збереження зв'язків з німецькомовними меншинами у Східній Європі, а також нагадування німцям про необхідність пам'ятати звірства нацистського режиму та "не вважати жертвами лише себе".

Але чому ці люди, які постраждали від війни, а також їхні нащадки симпатизують нині крайній правій партії, політика якої спрямована проти біженців? Історик Андреас Коссерт, який писав про "зламану ідентичність" вигнаних людей, зазначає, що депортація залишалася постійною темою у таких родинах. Хоча нащадки вигнаних можуть мати усі зовнішні ознаки успішно інтегрованих у суспільство представників меншості, багато з них досі відчувають себе паралельним суспільством - навіть ті люди, які є вигнаними аж у третьому поколінні. Таке явище Коссерт називає "психологічною бездомністю". 

Зіґбурт Ортманн з "Союзу вигнаних" визнає, що в організації раніше було багато членів з нацистським минулим. Він також зустрічав членів союзу, які є прихильниками АдН чи навіть неонацистської Національно-демократичної партії Німеччини (NPD), яку у Німеччині давно намагаються заборонити. Хоча сам Ортманн разом з родиною був виселений з Судетської області у шестирічному віці, він завжди дуже рішуче відкидав будь-яку співпрацю з АдН, оскільки він винуватив "расизм, антисемітизм та правий екстремізм" нацистів у тому, що німців примусово виселили зі Сходу. Багато таких людей, за його словами, "просто хочуть повернути свої домівки".

А звертаючись до тих, хто стверджує, що німці є справжніми жертвами Другої світової війни, 80-річний Ортманн каже: "Мене разом з матір'ю посадили у потяг, який їхав з Чехословаччини до Франкфурта. Краще так, ніж бути відправленим до Освенціма".