Дорожні збори

В Австрії плату за користування дорогами запровадили в 1997 році. Спершу це викликало велике роздратування, але з часом водії змирилися з обов'язком купувати "віньєтки" (від французького vignette). "Цьому посприяло те, що витрати мають цільовий характер", - каже Бернгард Візінґер, речник Австрійського авто-, мото- й велоклубу (ÖAMTC), у розмові з DW. Адже кошти, отримані з дорожніх зборів, витрачають на утримання доріг.

Австрійська модель могла б стати прикладом для Німеччини, де вже не перший рік точаться дискусії про запровадження дорожніх зборів для водіїв "легковиків". "Австрійська система - одна з найсучасніших у Європі", - хвалить Візінґер. "В Австрії існують близько 2200 кілометрів автобанів, 150 тунелів та 5200 мостів, які треба постійно перевіряти й ремонтувати", - пояснює він.

Дороге задоволення

Сплата дорожніх зборів водіями вантажівок дозволяє отримати близько 1,1 мільярда євро на будівництво доріг. Ще майже 400 мільйонів євро надходять від продажу "віньєток" власникам "легковиків". Річна "віньєтка" в Австрії коштує 80,60 євро, двомісячна - 24,20. Десять днів автомобільної їзди обійдуться в 8,30 євро. Натомість у Швейцарії такий дозвіл можна придбати виключно на рік.

Спершу "віньєтки" в Австрії мали стати тимчасовим рішенням. Уряд хотів запровадити систему дорожніх зборів на основі кілометражу подорожі. "Я не вірю, що колись ще це буде зроблено", - каже Візінґер, який вважає "віньєтки" "меншим злом", адже вони набагато дешевші. Нині на обслуговування доріг в Австрії використовуються 7 відсотків коштів, сплачених за "віньєтки". За системи зборів, прив´язаної до кілометражу, в це довелося б інвестовувати щонайменше 15 відсотків, адже тільки необхідна техніка була б дорожчою.

Альтернатива: скільки проїхав, за стільки і платиш

Система зборів, що базується на кілометрах подорожі існує в таких країнах, як Італія, Іспанія та Франція. Французькі автомагістралі, на відміну від австрійських та німецьких, переважно приватні. Це регулює закон про фінансування доріг, ухвалений у 1955 році. У Франції не кожен автобан платний, але на багатьох дорогах є пункти, де водії мають розраховуватися за проїхану відстань, переважно готівкою. Кілометр коштує близько семи євроцентів. Частину цих грошей заробляє власник автобанів, а решта використовується для утримання доріг.

Ця система не пасує Німеччині, вона "надто проста", каже Бернгард Віланд із Технічного університету Дрездена, який досліджує встановлення цін на інфраструктуру. Ціль дорожніх зборів в тому, щоб водії платили за користування інфраструктурою. "Але вони мусять платити й за інтенсивність користування певними маршрутами", - додає Віланд. Тому, на його думку, Німеччина потребує системи, яка показуватиме, наскільки інтенсивно використовуються дороги в певні години дня.

Тільки так, на думку фахівця, стане зрозуміло, куди необхідно інвестовувати дорожні збори. Віланд вважає кілометражну систему кращим рішенням, ніж "віньєтки", адже "віньєтки" - це своєрідний безліміт: купив дозвіл на певний час і їзди, скільки душа забажає. "З економічної точки зору це недоцільно", - каже експерт.

Усі дороги ведуть до "віньєток"?

Теоретично професор правий, коментує Бернгард Візінґер із Австрійського авто-, мото- й велоклубу. "Але на практиці є дуже багато людей, які щодня долають великі відстані від дому до роботи. Для них треба робити виняток". "Безлімітної" системи не уникнути, робить висновок Візінґер і нагадує, що існує ще громадський транспорт, для якого теж довелося б робити винятки. Тому, на його думку, якщо Німеччина дозріє до запровадження дорожніх зборів, це мають бути "віньєтки". "У нас це успішна модель із невеликими недоліками", - підсумовує Візінґер.