Як це було: перші хакери згадують про свої пригоди
12 вересня 2011 р.
Сьогодні важко собі уявити «захоплюючий світ комп’ютерів», в якому не було інтернету, а «хакером» вважався той, хто опанував таємниці обчислювальної техніки, слабшої за сьогоденні мобільні телефони. Але «першопрохідці» світу комп’ютерів вже тридцять років тому передчували, що попереду – нова епоха, в якій комп’ютери визначатимуть життя людей. «Ми дали оголошення у газеті Tageszeitung «розшукуємо диваків-комп’ютерників». На наше неймовірне здивування, на першу зустріч до редакції газети прийшли два з половиною десятки таких «диваків», - пригадує Клаус Шляйзік, один із засновників Chaos Computer Club. Його «хакерський» псевдонім – «Том Твіддлебіт».
Перше покоління Chaos Computer Club – публіка доволі різношерста. Якщо Клаус Шляйзік більше уявляв собі клуб як політичну платформу для відстоювання інтересів «комп’ютерників», то, приміром, інший майбутній ідеолог клубу – Герварт Голланд-Морітц – був прототипом справжнісінького хакера. Вже у ті часи «Хау Голланд», як його називали приятелі, цікавився насамперед тим, як можна, скажімо, обдурити таксофони, аби безкоштовно розмовляти.
Перша всесвітньовідома хакерська атака
Саме «хакерська» діяльність Chaos Computer Club принесе цьому об’єднанню світову славу. 1984 року хлопці з «хаосу» виставили на посміховисько систему Btx – сервісу обміну даними, запроваджену поштовим підприємством Deutsche Post. Хакери зламали пароль доступу до Btx гамбурзького відділення банку Sparkasse. За допомогою цього пароля хлопці цілу ніч автоматично заходили на спеціально створену платну сторінку Chaos Computer Club. Наступного дня у менеджменту Sparkasse був шок: це «задоволення» коштувало банкірам 135 тисяч марок. Комп´ютерники, не чекаючи перевірок з боку правоохоронців, з власної ініціативи повернули всі гроші. За їхніми словами, вони лише хотіли звернути увагу Deutsche Post на «слабкі місця» системи Btx.
Сьогодні Chaos Computer Club вже не вважається підпільною групою «комп’ютерних терористів». Навпаки: фахівці клубу мають незаперечну репутацію в експертній спільноті. До представників Chaos Computer Club часто звертаються і урядові установи, і приватні компанії, коли потрібні консультації з питань безпеки даних. Речниця клубу Констанце Курц, приміром, є членом комісії Бундестагу «Інтернет і цифрове суспільство», яка займається питаннями етики доби цифрових технологій і захисту особових даних у мережі. «Коли на наш інтернет-часопис офіційно підписалися судді Конституційного суду, мені подумалося: тепер ми отримали належну суспільну увагу», - зізнається Клаус Шляйзік. Вже неодноразово члени клубу за дорученням Конституційного суду писали експертні висновки у питаннях, які стосуються захисту особових даних на цифрових носіях. Шляйзік, так само як і низка інших експертів Chaos Computer Club, регулярно публікуються у провідних друкованих ЗМІ Німеччини, коли йдеться про захист даних і розвиток інтернет-середовища.
«Вкрасти дані у Пентагону не так вже й важко»
CCC, як скорочено називають клуб, критично оцінює будь-які суспільно важливі «електронні нововведення», які стосуються приватної сфери громадян. Фахівці клубу, за допомогою хакерських атак, лише протягом останніх кількох років виявили слабкі місця у комп’ютерах, розроблених для голосування на виборах, зокрема, через інтернет, а також у новому цифровому посвідченні особи, запровадженому у Німеччині.
Засновники CCC кажуть, що маючи бажання, вони моли б створити щось на кшталт «Вікілікс» ще два з половиною десятиліття тому. Зокрема, в одній зі статей першого випуску клубного журналу 27 років тому, йдеться про слабкі місця у системі захисту секретних даних Пентагона. У рубриці «цікавинки» архівного журналу читаємо: «вся оборонна промисловість США розміщена на 8000 великих обчислювальних машинах у Пентагоні. До «секретних» даних мають доступ загалом близько мільйона осіб». Джуліану Ассанджу та його поплічникам знадобилося майже три десятиліття, аби розкрити світові правду, до якої мали доступ 800 тисяч осіб. Тепер ці дані відомі всьому світу.
Автори: Матіас фон Гайн/Євген Тейзе
Редактор: Леся Юрченко